Бернадський Юрій Йосипович – лікар зі світовим ім’ям

Багато малинчан старшого покоління добре пам’ятають Юрія Йосиповича Бернадського як людину, яка завжди була рада допомогти землякам.Ми вдячні цій чудовій людині ще й тому, що в середині 90-их років минулого століття саме  за його допомогою вдалося добудувати двоповерховий корпус Малинської школи № 3. Коли педколектив школи звернувся до Бернадського, якого добре знали у владних кабінетах, він зробив усе можливе, щоб забезпечити новобудову будівельними матеріалами  через відповідні рішення Кабінету Міністрів.

Юрій Йосипович народився в місті Малині 23 січня 1915 року. Він був восьмою дитиною у сім’ї начальника залізничної станції. Його батько Йосип Григорович, син кріпака, здобув вищу освіту. Працював начальником залізничної станції в Одесі та Манчжурії. Та не міг забути рідного Полісся і приїхав до Малина. Його дружина Софія Романівна Кондрацька  була дворянського походження, що пізніше згадають енкаведисти.

На зароблені кошти батьки купили у містечку будинок (нині це будинок на адресою вул. Тараскіна, де розміщено волонтерську організацію). У родині Бернадських була чудова бібліотека. Тому спочатку Юрій Йосипович здобув гарну домашню освіту, а потім закінчив українську 7-річну школу. А далі – треба було рятуватися від голодомору, пройти «пролетарські університети».  Адже він належав до «прошарку». Йому пощастило. Одна із сестер  Юрія Йосиповича вийшла заміж і переїхавши до Москви, вирішила врятувати його і забрала до себе. Юрій Йосипович почав працювати старшим робітником на будівництві каналу Волга-Москва.

Пропрацювавши рік, Юрій Йосипович отримав довідку і разом з нею право вступити у технікум, але тільки в той, де не було конкурсу. Це був Московський торф’яний технікум, закінчивши який, він здобув спеціальність техніка-торфмейстера. Та поряд з тим заробив собі кілька хвороб. Лікарі порадили змінити професію.

Тому Юрій Йосипович  вирішив продовжити навчання на лікаря-стоматолога.  В дитинстві він став свідком страшної смерті брата Йосипа від сепсис, що стався від запалення через ускладнення прорізування зуба мудрості. Отож поклявся стати стоматологом, щоб не допускати таких смертей. Крім того, термін навчання там був на рік менший, ніж на лікувальному факультеті медінституту, а це багато важило з матеріальної точки зору, бо батько не міг допомогти.

Тому у 1937 році поступив на навчання до Казанського медичного інституту.  Та у 1938 р. під час розпалу масових репресій  Юрія Йосиповича виключають з рядів ВЛКСМ з формулюванням «оголосити політичне недовір’я колишньому комсомольцеві Бернадському». Добре, що хоч залишили в числі студентів. Та біда, як кажуть, не приходить одна. За кілька місяців заарештовують його 65 –річного батька за міфологічним звинуваченням у шпигунстві на користь японської розвідки. На той час він працював бухгалтером у місті Ургенч в Узбекистані.  Енкаведисти поламали батьку ребра, вибили зуби, випалили нігті. Зрештою, змушені були випустити Йосипа Григоровича з-під варти 11 березня 1939 року, припинивши справу за відсутністю в діях своєї жертви складу злочину. Волею батько втішався лише три дні. Помер від катувань. Усю правду про батькову Голгофу Юрій Йосипович дізнався лише весною 1994 року, коли  із СБУ України він отримав копії реабілітаційних документів на батька.

У березні 1941 року Юрій Йосипович отримав направлення на наукову роботу при кафедрі. Та розпочалася війна. Юрія Йосиповича, не дивлячись на його прохання, «як сина ворога народу» не відправили на фронт. Він отримав професійне хрещення на Далекому Сході в евакогоспіталі, де був призначений начальником щелепно-лицьового відділення.

А по війні Юрій Йосипович очолив комплексну медичну експедицію щодо обстеження стан здоров’я корінного населення Крайньої Півночі. Вона була створена, щоб відкинути «брехливий наклеп» ворожої радіостанції, яка на весь світ віщала про вимирання евенків. Матеріали, зібрані експедицією, підтвердили це фактично. І тут впертий Бернадський не захотів підлакувати невигідну статистику, а замість цього наполегливо пропонував заходи рятування евенків.

Нарешті його вдалося повернутися на Україну. Спочатку до Харкова, а потім до Києва. І всюди, де б не працював Бернадський, залишав по собі ним створені лікарняні відділення щелепно-лицьової хірургії. Останнє було відкрите для дітей при Київській обласній лікарні.

З 1961 року протягом майже тридцяти років Юрій Йосипович очолював кафедру з свого фаху стоматологічного факультету Київського медичного інституту. У 1948 році захистив кандидатську, а в 1958 році – докторську дисертацію. Неодноразово подавався колегами на присвоєння звання члена-кореспондента Академії наук, але як син «ворога народу», зачеркувався із списків в ЦК КПУ.

Викладацька  і наукова робота та хірургічна практика в Юрія Йосиповича завжди були поруч. Діапазон його наукових праць найширший: це й чисельні дослідження, присвячені удосконаленню  лікуванню запальних процесів щелепно-лицьової області, і реабілітація вроджених дефектів, це і травматологія і відновлювана хірургія. За піввіку наукової діяльності Бернадський надрукував понад 400 робіт, серед них майже 20 монографій.  Він отримав 25 авторських свідоцтв, 40 раціоналізаторських винаходів. Підготував  14 докторів та 52 кандидати наук.

Він був учасником багатьох міжнародних конгресів з хірургічної стоматології, зокрема в Бухаресті, Празі, Лейпцигу, Гавані, Неаполі, Чикаго, Інсбруці.  До речі, на цих міжнародних форумах виступав англійською і німецькою мовами.

Професор Бернадський обраний почесним членом 16 стоматологічних товариств. Від самого початку заснування Всесоюзного наукового медичного товариства стоматологів і щелепно-лицьових хірургів був його почесним головою.

У 2006 році Бернадський помер. На знак вдячності до його наукового подвигу на будинку, де він жив встановлено меморіальну дошку. До речі, першу в Україні, присвячену професору-стоматологу.

До останніх днів свого життя він був палким патріотом України. У статті «Благослови нас, Господи!» (газета «Ваше здоров’я», 1999) він писав: « …Закликаю повиймати з-за пазух каміння етологічної ворожнечі, або перетерти, перемолоти його на порошок для цілющої настоянки  еліксиру Свободи, здатної оздоровити хворі органи і всю скдеротичну систему країни, а отже, і охорону здоров’я. Як православний 84-річний українець і син репресованого у 1938 році «Ворога народу», свідчу: жоден народ світу не зазнав таких жахів, як наш. Совість. Честь і Працелюбність українського народу, сплюндрованого більшовизмом, воскреснуть разом з поверненням у наше життя Святих Заповідей, де «Возлюби ближнього свого як самого себе» – наріжна».

Література:

Віленський Ю. Одіссея професора Вернадського // Дзеркало тижня. – 2000. – 21 січня.

Глазунова Л. Гетьман стоматології // Освіта. – 1995. – 22 лютого.

Дмитренко В. Старійшина української стоматології // Медична газета. – 1995. – № 5.

Професор Юрій Бернадський: Я бажаю малинчанам насамперед здоров’я // Кур’єр. – 1999. – 16 жовтня.

«Я це життя пройшов, немов по лезу, та, сподіваюся, зостався у званні людини» // Молодь України. – 2001. – 18 грудня.

Автор:

Тимошенко В.І. – кандидат історичних наук, Почесний член Національної спілки краєзнавців України

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *