Бойки, Власенки, Єньки, Задорожні, Канюки, Костюченки, Якименки – найпоширеніші прізвища малинчан за переписом 1897 року

oblozhka-perepisi-kiev-gubernii-1897В своїй попередній статті, яка стосувалася перепису 1897 р., ми вже вказували, що це був єдиний перепис населення Російської імперії. За Положенням від 5 червня 1895 року, перепис здійснювався по так званих переписних листах, в яких записувалося по 14 ознак про кожну особу, що живе в межах країни: 1) ім’я, 2) сімейний стан, 3) відношення до глави господарства, 4) стать, 5) вік, 6) стан, 7) віросповідання, 8) місце народження, 9) місце приписки, 10) місце постійного проживання, 11) рідна мова, 12) грамотність, 13) заняття, 14) фізичні недоліки. Таким чином, переписні листи є цінним історичним документом, який містить у собі інформацію про соціально-економічний розвиток кожного населеного пункту, а також є цікавими для кожного, хто досліджує свій родовід.
В Київському обласному державному архіві збереглася незначна частина переписних листів по Київській губернії. Та, що приємно для нас, Малинська волость Радомишльського повіту представлена досить повно. Так ось, за даними переписних листів у містечку Малині найпоширенішими прізвищами були такі (подаємо в алфавітному порядку): Бойки, Власенки, Єньки, Задорожні, Канюки, Костюченки, Якименки. Переважна більшість дорослих носіїв цих прізвищ займалися сільським господарством, ремеслами та працювали на паперовій фабриці. Тому вони були віднесені до станів селян та міщан. Сім’ї були досить великі, тому що в кожній з них було найчастіше по 3-6 дітей. Добре, що батьки розуміли необхідність отримання дітьми освіти, тому більшість з дітей навчалися в школі. Всі вони вважали себе українцями і рідною мовою – українську.
А тепер коротко зупинимося на походженнях цих прізвищ. Адже вони, на думку вчених, які займаються ономастикою (наукою, яка вивчає історію та закономірності їх виникнення, розвитку і функціонування, зміни, поширення і структури власних імен у мові і мовленні, в літературній і діалектній сферах), були своєрідною енциклопедією народного побуту, традицій, духовної культури. Прізвища також можуть допомогти більш глибоко дослідити процеси переселення в межах окремого регіону та держави в цілому.
Прізвище Бойко, ймовірно, утворено від слова «бойкий». Так називали розторопну, спритну і метку людину. Також, на думку дослідника О. Машинця, яку він висловив у статті «Українські імена та прізвища», вихідців з інших областей України первісне позначали таким найменуванням, як Бойко.
Прізвище Власенка належить до прадавнього типу прізвищ, утворених від хрестильних імен. Релігійна традиція, що затвердилася на Русі в X столітті з прийняттям християнства, зобов’язувала при хрещенні називати дитину на честь того або іншого святого, шанованого православною церквою. Практично усі хрестильні імена запозичувалися з древніх мов – грецького, латині, староєврейського, а тому частенько були незвичні по звучанню і незрозумілі по сенсу. Недивно, що вони «обкатувалися» живою мовою, поки не починали звучати цілком по-слов’янськи. Ім’я Власий, яке є грецьким за походженням і в перекладі означає «простий, грубий», належить до небагатьох канонічних православних імен, що увійшли в слов’янську мову практично без змін. Не придбало воно і великої кількості похідних. Практично єдиною широко споживаною його народною формою стало ім’я Влас, вподобане із-за подібності з імені язичницького бога Велеса, або Волоса. З цим богом в народній свідомості і ототожнювався один з найбільш шанованих на Русі святих – мученик Власий. За давніх часів ім’я Власий було поширене серед усіх станів. Зустрічається воно також в південноросійських і українсько-білоруських землях, де жили запорізька старшина.
Прізвище Єнько походить, скоріше всього, від чоловічого хрестильного імені Євгеній, яке в перекладі з грецької мови означає «благородний». За старих часів Євгеніїв ласкаво називали Єнями, Єнютами, Єнюшами. Так, наприклад, в романі І. С. Тургенева «Батьки і діти» батьки Євгенія Базарова називають сина, що приїхав до них, тільки Єнюшей. У основу прізвища Єнько лягла одна зі зменшувальних форм імені Євгеній – Єнька (Єнько). Найімовірніше, утворення прізвища Єнько розпочалося приблизно в XV- XVI століттях, що обумовлено історичними процесами. В цей час Україна тісно контактувала з іншими європейськими народами.
Задорожні – українські козацькі роди, відомі з першої половини 17 століття. Прізвище Задорожний веде свій початок від прізвиська Задорожний. Прізвисько Задорожний сходить до іменника «дорога» в орудному відмінку з приводом «за». Швидше за все, предок володаря цього прізвища жив «за дорогою», тобто на околиці, за що і отримав прізвисько Задорожний, яке пізніше перейшло в прізвище.
Прізвище Канюка веде свій початок від прізвиська Канюк, яке сходить до дієслова «канючити», тобто «випрошувати, докучати проханнями, набридати, домагаючись чого-небудь», а також «вищати» або «плакати». Таким чином, прізвисько Канюк міг отримати наполегливий у своїх проханнях або вередлива людина. Також не можна виключати того, що в основі прізвища лежить мирське ім’я Канюк. Канюком називається хижий птах – невеликий пугач або ж польова шуліка на кшталт яструба. До введення на Русі християнства наречення дитини ім’ям, що є назвою тварини або рослинами, було дуже поширеною традицією. Це відповідало язичницьким уявленням людини про світ.
Прізвище Костюченко відноситься до поширеного типу українських прізвищ і утворене від хрестильного імені Костянтин. Після 988 р. кожен слов’янин під час офіційної церемонії хрещення отримував від священика хрестильне ім’я. Таке іменування дозволяло вирішувати проблему ідентифікації: виділення конкретної людини з суспільства. Тому саме церковні імена і стали активною базою для створення прізвищ. Ім’я Костя є зменшувальною формою канонічного імені Костянтин, що в перекладі з грецького означає «стійкий, постійний». Це ім’я досить поширене у слов’ян і тому його похідні форми лягли в основу безлічі однокорінних прізвищ
Найімовірніше, утворення прізвища Костюченко почалося приблизно в XIV- XVI століттях.
Прізвище Якименко утворилося в якості по батькові від чоловічого хрестильного канонічного імені Іоаким. У перекладі із староєврейської мови це ім’я означає «поставлений богом». У старослов’янській мові церковне ім’я Іоаким перетворилося на Аким, а залежно від діалектної вимови – що «йокає» або «якає» – в Єким або Яким. У володаря імені Іоаким декілька святих покровителів: Іоаким Опочский, Іоаким Корсунянин і, звичайно ж, святий Іоаким – чоловік святої Ганни, батько Богородиці. Традиція Православної церкви зараховує Іоакима до числа богобатьків.
Вважається, що при утворенні прізвища від хрестильного імені предка заступництво святих поширюється на увесь рід. Через прізвища у козаків за традицією виражалося сімейне старшинство. Досить поширеним способом було приєднання до батьківського прізвища покажчика родинних стосунків (наприклад, «синко»). З часом в прізвищах «синко» видозмінився в «енко», потім трансформувався для зручності вимови в «енко». Крім того, в середині XVII століття закінчення «енко» також додавалося до прізвища для хлопчиків і неодружених парубков. Саме з цими причинами і пов’язана поширеність прізвищ з вказаним закінченням на Україні, а також на півдні Білорусії. Пізніше древній суфікс «енко» перестав розумітися буквально і зберігся лише в якості фамільного. Оскільки процес формування прізвищ був досить тривалим, про точне місце і час виникнення прізвища Якименко нині говорити складно. Проте з упевненістю можна сказати, що вона належить до числа прадавніх українських прізвищ.
Література:
1.Державний архів Київської області, Ф. 384, оп.9, спр. 256-262.
2.Машинець О. Українські імена та прізвища // http://aratta-ukraine.com
3. Редько Ю.К. Сучасні українські прізвища. – К,, 1966.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Сайт створений за ініціативою Малинського міського краєзнавчого музею