Відомий дослідник історії паперової промисловості України, зокрема історії Малинської паперової фабрики, наш земляк, доктор історичних наук В.Студінський відтворив директорський корпус Малинської паперової фабрики. Разом з тим, ним з об’єктивних причин не були названі прізвища всіх директорів підприємства у дореволюційний час, а також не досліджена доля окремих директорів у пореволюційний період .
Нині відкриття нових документів в архівах та поява відцифрованих книг 19-початку 20 ст. дозволяють поглибити біографічні дані про деяких представників директорського корпусу Малинської паперової фабрики.
Зокрема, у 1913-1917 рр. технічним директором підприємства був Михайло Олександрович Шенздиковський. Він походив з дворянської сім’ї з Білорусії. Батько Михайла Олександровича – Олександр Михайлович служив в царській армії, отримавши звання майора. Тому не дивно, що обох свої синів – Михайла і Йосипа він віддав на навчання до кадетського корпусу. Та далі їх шляхи розійшлися – Йосип став відомим військовим юристом, заслуженим професором Олександрівської військово-юридичної академії, отримавши звання генерал-лейтенанта. А Михайло після закінчення в 1863 році навчання в кадетському корпусі, здобув вищу освіту інженера-технолога. Відомо, що у 80-ті роках працював директором Дитятківської паперової фабрики. Автор ряду праць з технології виготовлення паперу. Разом з відомим дослідником паперової промисловості Росії М.П. Мельниковим у 1873 році видав книгу «Производство бумаги из соломы, сена, мочала и других растительных материалов и значение их для писчебумажного дела России [Текст] : с 17 образцами бумаг из соломы, мочала и др. материалов, соломенная масса с Париж. Всемирной выставки».
Через десять років М.А.Шенздовський випустив ще одну працю «Причины неудач в писчебумажном производстве и условия постройки фабрик», в якій, на основі глибокого знання роботи паперових підприємств Росії і країн Заходу, власного досвіду проаналізував причини невдач в організації роботи паперових фабрик та показав методи їх усунення.
У перші пореволюційні роки (1920-1924 роки) Малинську паперову фабрику очолював Лев Емануїлович Баль, уродженець міста Житомира. Він мав вищу освіту. У другій половині 30-их років працював старшим інженером “Головзапапірпрому» у Москві. Арештований 17 травня 1938 року за «контрреволюційну діяльність». Розстріляний через два тижні, похований в Бутово. Як невинно засуджений, реабілітований у листопаді 1956 року.
Його наступником на посаді директора Малинської паперової фабрики був Володимир Григорович Шалбьоров (1924-1928 роки). На початку 30-их років очолював Балахнінський паперовий комбінат. У 1933 р., коли в країні розпочалася кампанія боротьби «з ворогами народу та шкідниками» його гнівно затаврувала газета «Правда» за «розбазарювання» та крадіжку паперу. 
Директору підприємства Шалбьорову оголосили сувору догану.
Згодом він очолив Окуловський паперово-целюлозний комбінат у Новогородській області. Молоді працівники згадують Шалбьорова як людину мудру, з добре розвиненим почуттям гумору. Зустрічаючись з новопризначеними робітниками, він розповідав їм різні цікаві оповідання з історії паперової промисловості. Ось одне з них. Він якось запитав молодих робітників: «Перед вами папір старих майстрів, а ви знаєте з чого він зроблений і хто добував для нього сировину?» Звичайно молоді працівники нічого про це знали. Тоді директор продовжував: «постачальникам матеріалів доручалося закупити ганчір’я особливого роду. Цих людей в окремих повітах називали «орли». Вони отримували від купців двісті рублів асигнаціями і відправлявся на пошуки. Для отримання сировини «орли» використовували різні хитрощі. За кілька мідних грошей баби віддавали «орлам» не лише різне старе ганчір’я, а інколи і чоловічі сорочки. Після цього Шалбьоров запитав у присутніх: «Знаєте, хто про це писав?» І не дочекавшись відповіді пояснював: «Іван Сергійович Тургенєв. А нарис називається «Хор і Калінич». Раджу прочитати».
Відомою постаттю серед папірників був М.А. Гладких, що очолював Малинську паперову фабрику в 1928-1930 роках. 5 липня 1935 році у Києві було створено «Український філіал державного інституту по проектуванню підприємств целюлозно-паперової промисловості» (Укргіппропапір). Інститут провів значну роботу по розробці проектів розширення, реконструкції і нового будівництва підприємств цієї галузі. Першим директором Інституту був М.П. Мердюков, а другим – вже згадуваний нами М.А. Гладких. У повоєнні роки М.А. Гладких знову очолив колектив Інституту.
Талановитим керівником і організатором паперової промисловості був Віктор Михайлович Холопов. Він очолював Малинську паперову фабрику в 1944-1945 роках. Холопов отримав вищу освіту, закінчивши в середині 30-их років Ленінградську лісотехнічну академію. У 1946 році Малині він був призначений директором Калінінградського комбінату № 1, потім працював головним інженером Жидачівського комбінату, Останнім місцем його роботи був Кондопожський ЦПК, який Віктор Михайлович очолював з 1955 по 1982 роки. Під керівництвом Холопова виробництво паперу на комбінаті зросло в 10 разів. Були змонтовані і запущені в експлуатацію шість нових паперових машин, збудовані нові цехи, реконструйований целюлозний завод. У 1969 році кондопожській газетному паперу – першому в галузі – був присвоєний Державний знак якості СРСР. Комбінат став одним з поставщиків і експортерів паперу в СРСР. За свою працю Холопов отримав високі державні нагороди – два ордени Леніна, звання Героя соціалістичної праці (1971 рік), також звання заслуженого працівника народного господарства Карельської АРСР.
Наведені в статті біографічні дані наочно засвідчують, що директорами Малинської паперової фабрики були справжні професіонали своєї справи. Доля їх склалася по різному – в тяжкі 30-ті роки минулого століття окремі з них стали жертвами сталінських репресій. У повоєнний період переважна більшість з них реалізували себе під час роботи на інших посадах. І в цьому безумовно вагому роль відіграв досвід, здобутий ними під час роботи на Малинській паперовій фабриці.
Література.
1.Мои года – мое богатство. Украинскому Гипробуму 70 лет // www.gofromagazine.com
2.Студінський В.А. Малинська паперова фабрика. – Житомир, 1996.
3.Студінський В.А. Директорський корпус Малинської паперової фабрики // Бористен. – 2001.- № 10. – С.19-21.
4. Холопов В. М. Этапы большого пути. — Петрозаводск: «Карелия», 1986. — 256 с.: 9 л. ил.
Автор:
Тимошенко В.І. – кандидат історичних наук, Почесний член Національної спілки краєзнавців України.