Додаткові дані до біографій директорів Малинської паперової фабрики

Дир Мал паперВідомий дослідник історії паперової промисловості України, зокрема історії Малинської паперової фабрики, наш земляк, доктор історичних наук В.Студінський відтворив директорський корпус Малинської паперової фабрики.Разом з тим, ним з об’єктивних причин не були названі прізвища всіх директорів  підприємства у дореволюційний час, а також не досліджена доля окремих директорів у пореволюційний період .

Нині відкриття нових документів в архівах та поява відцифрованих книг 19-початку 20 ст. дозволяють поглибити біографічні дані про деяких представників директорського корпусу Малинської паперової фабрики.

Зокрема, у 1913-1917 рр. технічним директором підприємства був Михайло Олександрович Шенздиковський. Він походив з дворянської сім’ї з Білорусії.  Батько Михайла Олександровича – Олександр Михайлович служив в царській армії, отримавши звання майора.  Тому не дивно, що обох свої синів – Михайла і Йосипа він віддав на навчання до кадетського корпусу. Та далі їх шляхи розійшлися – Йосип став відомим військовим юристом, заслуженим професором Олександрівської військово-юридичної академії, отримавши звання генерал-лейтенанта. А Михайло після закінчення в 1863 році навчання в кадетському корпусі, здобув вищу освіту інженера-технолога.  Відомо, що у 80-ті роках працював директором Дитятківської паперової фабрики. Автор ряду праць з технології виготовлення паперу.  Разом з відомим дослідником паперової промисловості Росії М.П. Мельниковим у 1873 році видав книгу «Производство бумаги из соломы, сена, мочала и других растительных материалов и значение их для писчебумажного дела России [Текст] : с 17 образцами бумаг из соломы, мочала и др. материалов, соломенная масса с Париж. Всемирной выставки».

Через десять років М.А.Шенздовський випустив ще одну працю  «Причины неудач в писчебумажном производстве и условия постройки фабрик», в якій, на основі глибокого знання роботи паперових підприємств Росії і країн Заходу, власного досвіду проаналізував причини невдач в організації роботи паперових фабрик  та показав методи їх усунення.

Дир Мал папер2У перші пореволюційні роки (1920-1924 роки) Малинську паперову фабрику очолював Лев Емануїлович Баль, уродженець міста Житомира. Він мав вищу освіту. У другій половині 30-их років працював старшим інженером  “Головзапапірпрому» у Москві. Арештований  17 травня 1938 року за «контрреволюційну діяльність». Розстріляний через два тижні, похований в Бутово. Як невинно засуджений, реабілітований у листопаді 1956 року.

Його наступником на посаді директора Малинської паперової фабрики був Володимир Григорович Шалбьоров (1924-1928 роки).  На початку 30-их років очолював Балахнінський паперовий комбінат. У 1933 р., коли в країні розпочалася кампанія  боротьби «з ворогами народу та шкідниками» його гнівно затаврувала газета «Правда»  за «розбазарювання»  та крадіжку паперу. Дир Мал папер3Директору підприємства Шалбьорову оголосили сувору догану.

Згодом він очолив Окуловський паперово-целюлозний комбінат у Новогородській області. Молоді працівники згадують Шалбьорова як людину мудру, з добре розвиненим почуттям гумору. Зустрічаючись  з новопризначеними робітниками, він розповідав їм різні цікаві оповідання  з історії паперової промисловості. Ось одне з них. Він якось запитав молодих робітників: «Перед вами папір старих майстрів, а ви знаєте з чого він зроблений і хто добував для нього сировину?» Звичайно молоді працівники нічого про це знали. Тоді директор продовжував: «постачальникам матеріалів доручалося закупити ганчір’я особливого роду. Цих людей  в окремих повітах називали «орли». Вони  отримували від купців двісті рублів асигнаціями і відправлявся на пошуки. Для отримання сировини «орли» використовували різні хитрощі. За кілька мідних грошей баби віддавали «орлам» не лише різне старе ганчір’я, а інколи і чоловічі сорочки. Після цього Шалбьоров запитав у  присутніх: «Знаєте, хто про це писав?» І не дочекавшись відповіді пояснював: «Іван Сергійович Тургенєв. А нарис називається «Хор  і Калінич». Раджу прочитати».

Відомою постаттю серед папірників був М.А. Гладких, що очолював Малинську паперову фабрику в 1928-1930 роках. 5 липня 1935 році у Києві було створено «Український філіал державного інституту по проектуванню підприємств целюлозно-паперової  промисловості» (Укргіппропапір).   Інститут провів  значну роботу по розробці проектів розширення, реконструкції і нового будівництва підприємств цієї галузі. Першим директором Інституту був М.П. Мердюков, а другим – вже згадуваний нами М.А. Гладких. У повоєнні роки М.А. Гладких знову очолив колектив Інституту.

Талановитим керівником і організатором паперової промисловості був Віктор Михайлович Холопов.  Він очолював Малинську паперову фабрику в 1944-1945 роках. Холопов отримав вищу освіту, закінчивши в середині 30-их років Ленінградську лісотехнічну академію. У 1946 році Малині він був призначений директором Калінінградського комбінату № 1, потім працював головним інженером Жидачівського комбінату, Останнім місцем його роботи був Кондопожський ЦПК,  який Віктор Михайлович очолював з 1955 по 1982 роки. Під керівництвом Холопова виробництво паперу на комбінаті зросло в 10 разів. Були змонтовані і запущені в експлуатацію шість нових паперових машин, збудовані нові цехи, реконструйований целюлозний завод. У 1969 році кондопожській газетному паперу – першому в галузі – був присвоєний Державний знак якості СРСР. Комбінат став одним з поставщиків і експортерів паперу в СРСР. За свою працю Холопов отримав високі державні нагороди – два ордени Леніна, звання Героя соціалістичної праці (1971 рік), також звання заслуженого працівника народного господарства Карельської АРСР.

Наведені в статті біографічні дані наочно засвідчують, що директорами Малинської паперової фабрики були  справжні професіонали своєї справи. Доля їх склалася по різному – в тяжкі 30-ті роки минулого століття окремі з них стали жертвами сталінських репресій. У повоєнний період переважна більшість з них реалізували себе під час роботи на інших посадах. І в цьому безумовно вагому роль відіграв досвід, здобутий ними під час роботи на Малинській паперовій фабриці.

Література.

1.Мои года – мое богатство. Украинскому Гипробуму 70 лет // www.gofromagazine.com

2.Студінський В.А. Малинська паперова фабрика. – Житомир, 1996.

3.Студінський В.А. Директорський корпус Малинської паперової фабрики // Бористен. – 2001.- № 10. – С.19-21.

4. Холопов В. М. Этапы большого пути. — Петрозаводск: «Карелия», 1986. — 256 с.: 9 л. ил.

Автор:

Тимошенко В.І. – кандидат історичних наук, Почесний член Національної спілки краєзнавців України


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Сайт створений за ініціативою Малинського міського краєзнавчого музею