Карпенко Юрій Олександрович є засновником добре відомої у всьому світі Одеської ономастичної школи.
Карпенко Юрій Олександрович народився 29 вересня 1929 року в Малині. У 1948 році закінчив із срібною медаллю школу й відразу вступив на філологічний факультет Львівського державного університету, хоч і вагався у виборі фаху між математикою, якою серйозно захоплювався, та філологією, якій віддав перевагу. Цей університет на той час був одним із провідних лінгвістичних центрів у країні та в слов’янському світі.
У 1953 році з відзнакою закінчив Львівський університет, де самостійно вивчав китайську, німецьку, французьку, чеську, болгарські та польську мови. В 1956 році достроково захистив кандидатську дисертацію, а в 1967 році –докторську, завідував кафедрою загального мовознавства Чернівецького університету. З 1968 року працював в Одеському університеті: завідував кафедрами загального мовознавства, російської мови, української мови.. Член Міжнародної ради ономастичних наук з 1960 року. Член-кореспондент НАН України з 2006 року., академік АН ВШ України з 1996 року. Мав біля 500 наукових праць, з них 8 монографій, 5 підручників. Більше 50 праць вийшло у зарубіжних виданнях (Росія, Білорусь, Чехія, Словаччина, Бельгія, Болгарія, Югославія, Німеччина).
Як вказувалося вище, він є засновником Одеської ономастичної школи (ономастика- наука, розділ мовознавства про сукупність власних (у більш вузькому сенсі – особистих) імен (онімів) об’єктів), творцем концепції власної назви і футурологічних перспектив її розвитку, принципів ономастичної етимології, топонімічної і космонімічної систематики ієрархії слов’янських теонімів, літературної і когнітичної ономастики тощо. Саме з його іменем пов’язане становлення літературної ономастики як окремого мовознавчого напряму, який підхопили дослідники Одеської, Донецької та Ужгородської ономастичних шкіл.
Одночасно, починаючи з 60-их років минулого століття, учений захоплювався літературною ономастикою, залишивши по собі неперевершені зразки розгадування таїни власних назв у художніх творах. Підсумком досягнень Юрія Олександровича в цій галузі стали дві його монографії: «Літературна ономастика Ліни Костенко» (2004, у співавторстві) та «Літературна ономастика» (2008, збірник авторських статей). У 80-ті роки вчений відкрив для слов’янської ономастики ще один напрям – космоніміку. Він написав низку статей про власні назви планет і їх супутників, зірок, сузір’їв тощо і видав монографію «Названия звёздного неба» (М., 1981; 2-е видання – 1985 р.).
Прикрасою двотомної енциклопедії «Słowiańska onomastyka» (Warszawa ; Kraków, 2002-2003) стали його статті в українській частині книги про відбиття міжетнічних стосунків у порубіжній топонімії, про літературну ономастику та оронімію, якою автор активно займався останнім часом.
Широкий лінгвістичний кругозір ученого виявився в його працях з історії, етимології слів української та інших слов’янських мов, з мовного аналізу фольклору та язичницької культури слов’ян, з фонології, лексикології, словотвору, морфології, орфографії, діалектології, стилістики української мови, проблем компаративістики, етнолінгвістики, соціолінгвістики, народознавства. Він співавтор і відповідальний редактор двотомного діалектологічного словника російських говірок Одещини (2000-2001), автор підручників і посібників «Вступ до мовознавства» (1983, 1991, 2006), «Фонетика і фонологія сучасної української літературної мови» (1996), «Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Орфографія. Лексикологія. Лексикографія» (2006 р.; у співавторстві) тощо. Учений однаково глибоко й аргументовано міг прорецензувати підручники, словники, монографії або статті з ономастики, етимології, історичної граматики, акцентології, фольклору, теорії мови, стилістики і т. ін.
Творчими задумами Ю. О. Карпенко щедро ділився зі своїми колегами та учнями, які сформували потужну наукову школу й продовжують справу свого Вчителя. Серед великої кількості підготовлених ним дипломованих фахівців з науковими ступенями – 62 кандидати і 5 докторів філологічних наук, які завдячують Юрію Олександровичу своїми теперішніми й майбутніми здобутками. Джерельною базою для створеної вченим школи і могутнім стимулом для його особистого зростання були тисячі студентів-філологів Чернівецького й Одеського державних (нині національних) університетів, яким Ю. О. Карпенко віддав понад 50 років творчої діяльності. За час викладацької роботи він читав курси «Вступ до мовознавства», «Загальне мовознавство», «Історична граматика української мови», «Історична граматика російської мови», «Вступ до слов’янської філології», «Основи наукових досліджень», «Сучасна українська мова» (різні розділи), «Українське народознавство», спецкурси з ономастики, типології мов та ін., керував написанням сотень курсових, дипломних і магістерських праць, частина з яких переростала в дисертаційні дослідження.
Ю. О. Карпенко був невтомним організатором і сподвижником науково-організаційної роботи. Ще в далекому 1960 р. разом із О. С. Широковим він був головним організатором всесоюзної наукової конференції з прикладної лінгвістики в Чернівецькому університеті, славістичних конференцій у Чернівцях та Одесі, VI Республіканської ономастичної конференції в Одеському університеті (1990). Учений брав активну участь у різних наукових конференціях, що проводилися з університетах і академічних інститутах України, Росії, Білорусі, Узбекистану, Молдови, Польщі, Словаччини, Німеччини (НДР). Він був членом Ономастичної комісії Міжнародного комітету славістів, Української ономастичної комісії, відповідальним редактором кількох періодичних збірників наукових статей, що видаються в Одеському національному університеті, членом редколегії журналу «Мовознавство», кількох спеціалізованих учених рад, почесним доктором Кіровоградського державного педагогічного університету, виступав офіційним опонентом на захисті багатьох докторських і кандидатських дисертацій, брав участь у роботі Міжнародних з’їздів славістів, численних міжнародних, всесоюзних і республіканських наукових конференцій. Його перу належать десятки газетних статей з актуальних проблем філології й близько сотні відгуків на автореферати кандидатських та докторських дисертацій.
Постаті Юрія Олександровича Карпенка як науковця і його дослідженням присвячено понад півсотні статей, рецензій і збірників, виданих в Україні, Росії, Узбекистані, Білорусі, НДР, США та ін. Крім виданих в Одеському національному університеті кількох збірників наукових праць до різних ювілеїв ученого, вийшли друком «Восточноукраинский лингвистический сборник : Випуск девятый» (Донецьк, 2004), присвячений 75-річчю з дня народження Ю. О. Карпенка, спеціальний випуск журналу «Мовознавство» (2009, № 3-4) на пошану члена-кореспондента НАН України Ю. О. Карпенка з нагоди його 80-річчя. Багатогранна й плідна наукова, педагогічна, організаторська та громадська діяльність визначного мовознавця тісно пов’язана з історією рідного народу та його мови і заслужено принесла йому широке визнання філологів в Україні й далеко за її межами.
Пішов із життя 10 грудня 2009 р. невдовзі після відзначення 80-річчя від дня народження. Щороку на базі філологічного факультету Одеського національного університету проходять Міжнародні наукові читання пам’яті Ю.О. Карпенка.
Література:
1. Пам’яті Ю. О. Карпенка – Головна сторінка // slavica.onu.edu.ua/karpenko _in_memoriam.htm
2. В Одесі відбулися Наукові читання пам’яті члена-кореспондента НАН України Ю. О. Карпенка // education.ua/?p=6200.