На Малинщині міг бути заснований перший в Україні католицький університет

file_6776У 1661 року у Львові було засновано перший католицький університет в Україні – Єзуїтську академію. За Галицькою угодою 1658 року між Україною і Польщею в Україні мали відкритися два православних університети (академії). Один з них розташовувався у Києві, інший мав бути у Львові. У цих містах вже не могло бути вищих закладів іншого віросповідання, тому єзуїтська колегія мала закритися. Добре розуміючи наслідки такого рішення, єзуїти добилися перетворення своєї колегії в університет. Наказ про це підписав король Ян Казимір 20 січня 1661 року і цей день вважається датою заснування Львівського університету.
Разом з тим, що цікаво, перший католицький університет міг бути відкритий на Малинщині – у містечку Ксаверів.

В 30-40-і роки XVII століття значні земельні володіння у нашому краї мали Єльці – представники знатного панського роду Київського воєводства. Зокрема, їм належали Малин, Городище, Любовичі, Ялцівка, Ксаверів. Один з найвідоміших серед них – Дмитро Єлець був православного віросповідання й належав до тісного кола найповажніших захисників предківської віри на Київщині. Це не заважало йому мати підтримку з боку польського короля Генріха Валуа, який надав Дмитру уряд київського земського писаря. Наступний польський король Зигмунт III включив його до складу комісії з розмежування приватних маєтків у Київському воєводстві. Нагромадженого багатства вистачило, аби забезпечити трьом синам високий майновий і соціальний статус. Філон, Костянтин і Федір належали до еліти воєводства. Всі вони були православними. Позиції Єльців на Київщині були надзвичайно сильними. Мережа їх родинних й приятельських контактів охоплювала майже всі знатні родини Києва та Житомира.
У третьому поколінні після унії чоловічу лінію представляли дві особи. Вони відійшли від православ’я і стали католиками. Олександр, син Філона, навіть вступив до Товариства Ісуса (найбільш впливовий католицький чернечий орден) і прийняв чернече ім’я Ігнатій, під яким і виступав у джерелах тієї доби. Успадковане й набуте майно він призначив у 1635 році на створення у Ксаверові єзуїтського колегіуму (середньоосвітня школа, в якій навчалися діти з різних станів і верств. Для незаможних студентів при колегіумах існували інтернати). Колегіум з’явився в містечку у 1647 році. Ініціатором цих починань був Ігнатій, але його проектам усіляко сприяв, зокрема і фінансово, його двоюрідний брат Реміан.
Реміан (також згадується як Ремігіан), був сином київського хорунжого Федора, захисника православ’я, довіреної людини Петра Могили. На жаль, Реміан не підтримав православної віри, як його батько, а був покатоличений. Певне на це вплинуло його навчання в Замойській академії, а також вплив матері Дороти Барановської. Вже в молоді літа Реміан став послом до польського сейму. У наступні роки він присвятив себе військовій службі, не полишивши громадської діяльності.
У 1647 році Реміан Єльць звернувся до генерала Товариства єзуїтів з листом про створення в Ксаверові «вищої школи», яка мала прислужитися навчанню «нашої руської молоді». Єлець зазначав у листі користь проекту для всієї Речі Посполитої, але помітно, що він зосереджується на власній руській ідентичності. Тобто на польську державу він дивиться як на спільне добро русинів, литовців і поляків, зближуючись у такій оцінці зі своїми православними співгромадянами. Бачачи, які труднощі у здійсненні цього наміру створює польська провінція Товариства Ісуса, він прямо погрожує віддати проект іншому католицькому орденові, який захоче взятися за заснування університету.
Заміри Реміана демонструють, що за тих часів існував феномен русина-католика, що руська шляхта незалежно від конфесії бачила себе спільнотою, яка разом із іншими творить Річ Посполиту та є окремим і рівноправним суб’єктом поряд з поляками та литовцями.
Проект руського єзуїтського університету в Ксаверові не був реалізований. У 1648 році розпочалася визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького. Повсталі знищили єзуїтську колегію у Ксаверові, вбачаючи в ній одне з джерел поширення католицизму на наших землях.
Пропонуємо Вашій увазі уривки з листа Реміана Єльця з його намірами створити єзуїтський університет.

Реміан Єлець, київський хорунжий, до генерала Товариства єзуїтів Вінченцо Карафи з Городища1, 1647 року
Із вислуги наших предків та зі свого дідичного володіння мій брат Ігнатій Єлець2 зафундував колегіум у Ксаверові, залучивши до участі в цій молитовній пожертві його милість мого батька3, тож і я приєднався до цієї фундації як корисної моїй душі та похвальної для всього нашого роду, і нині вже так вважаю, що ця фундація є спільною для мене й мого брата ксьондза, а коли щось би її порушувало, то мені слід про це дбати й боронити її, як частину нашого власного родового майна…
Від свого імені та від нашого роду насмілюся просити, аби ваші милості панове зволили прийняти від нас фундацію генеральних студій. Ми вже твердо надумали це фундувати заради святішої слави нашого роду, що розцінюємо також і як послугу Господу Богові та Речі Посполитої, а якби в цьому сталася зміна волі наших милостивих панів, то ми би мусили, оскільки фундацію університету вже вчинено, подумати про якийсь інший монаший орден, який би згідно з нашим наміром провадив ті вищі студії для нашої руської молоді в наших руських краях, узявши на себе зобов’язання навчати у вищих школах. Я гадаю, що наша любов до вашого святого ордену не буде знехтувана, і що нам, які вже не раз добре прислужилися Товариству, ви не дозволите перенести цю нашу прихильність на інші ордени, а коли ми зараз отримаємо це, то Господь Бог зможе показати спосіб, як від нашого роду зафундувати й новіціат, якого ваші милості собі бажаєте. Тож і повторно прошу, аби ви не заперечували свого дозволу на фундування університету та не поспішали з остаточним складанням обітниці моїм ксьондзом братом (адже ми спільно розпоряджаємося різними маєтками, що належать нашому родові, які можна оцінити приблизно на кількасот тисяч, і ми з Божою ласки маємо надію на добре завершення своїх справ, бо вони вже знаходяться в арешті на Люблінському трибуналі). Допоможіть йому в його задумах своєю звичною ласкою та доброю прихильністю, бо розумію, що це мусило би їх суттєво порушити, і він би завагався пристати на те, аби дідична спадщина нашого роду мала обернутися на щось інше.
1. Мова йде про Городище Малинського району, нині – в складі Малина.
2. Олександр, у документі Ігнатій Єлець (син Філона Єльця) єзуїт, фундатор Ксаверівської колегії, двоюрідний брат автора листа.
3. Федір Єлець, київський підвоєвода у 1620-1628 рр., від 1621 р. київський хорунжий.

Джерело:
Літвін Г. З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569-1648). – К., 2016. – С. 239-242.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Сайт створений за ініціативою Малинського міського краєзнавчого музею