Наші земляки – Герої Другої світової війни

20Першим малинчанином, удостоєним найвищої радянської військової нагороди в роки Другої Світової війни, був Борис Львович Кузнецов. Він народився в 1914 році. Закінчив п’ять класів школи і вечірню школу. У 1934 році Кузнєцов був призваний на службу в Робітничо-селянську Червону Армію. Закінчив курси молодших лейтенантів. Брав участь у боях радянсько-фінської війни, будучи старшиною роти 93 окремого саперного батальйону 62-ї стрілецької дивізії 13-ї армії Північно-Західного фронту.

22 лютого 1940 року Кузнєцов був учасником бою за фінський командний пункт біля села Мутаранто. Цей пункт прикривав двометровий дот, що мав на озброєнні дев’ять кулеметів і дві гармати. Рухома бронебашта дозволяла вести коловий обстріл та спостереження.
Весь день піхота, посилена танками та саперами, при підтримці артилерії намагалася штурмом взяти ворожий дот, але всякий раз з великими втратами була змушена відійти. Б.Л.Кузнєцов спільно з командиром саперного взводу лейтенантом П.С. Федорчуком, уродженцем с.Івниця Андрушівського району Житомирської області, дочекавшись темряви, зібрали групу добровольців і, незважаючи на винятково важкі умови, успішно підірвали дот гранатами. Наступного дня в результаті знищення цього доту радянські війська вийшли в тил противника і захопили вісімнадцять інших дотів.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 7 квітня 1940 за «відвагу і мужність, проявлені в боях з білофінами» старшина Б.Л. Кузнєцов був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 504.
Далі Кузнєцов брав участь в оборонних боях за Україну в 1941 році. У званні лейтенанта командував взводом, ротою. 22 вересня 1941 він загинув у бою під Черніговом. Б.Л. Кузнецову встановлено бюст на Алеї Слави у Малині.
21Малинчанин Михайло Павлович Грищенко – один з 14 санітарів і санінструкторів Червоної армії, удостоєних високого звання Героя Радянського Союзу. Він народився 24 листопада 1914 року. Закінчив початкову школу. Працював на Малинській паперовій фабриці рольником. У 1941 році призваний в армію. Служив санінструктором батальйону 987 стрілецького полку 226-ої Глухівсько-Київської стрілецької дивізії 1-ої гвардійської армії 4 –го Українського фронту, старший сержант. Воював на Західному, Воронезькому, 1-му Українському, 4-му Українському фронтах.
У грудні 1943 року Грищенко був учасником жорстоких боїв біля станції Чоповичі. Зі свого укриття побачив офіцера, який впав, і поповз до нього в саме пекло бою. Він поспішав якнайшвидше винести пораненого з зони вогню і смерті. Нарешті Грищенко добрався до офіцера. Приклався до грудей, нащупав пульс – живий. Перев’язавши пораненого, санінструктор поповз на боку, тягнучи його на плащ-палатці. Піт заливав очі, серце заходжується від знемоги. Але це не біда – лиш би врятувати життя людини.
Сім разів цього дня М.П. Грищенко під нищівним вогнем противника виніс поранених, залишивши їх в одному з будинків на околиці станції. Тут він їх оглянув, кому змінив пов’язку, кого напоїв, уклав зручно, утішив добрим словом. І знову в роту. Вийшов вже за хвіртку. Раптом ворожий снаряд попав у будинок, де знаходилися поранені, і той загорівся. Суха солома на даху, дерев’яні прибудови в одну секунду запалали яскравим полум’ям.
М.П.Грищенко, не роздумуючи, кинувся в палаючий будинок. Страшно на нього було дивитися, коли він виніс останнього пораненого. В обгорілих лахміттях, з обпаленим лицем, але зі світлою посмішкою доповів Грищенко командиру про порятунок семи важко поранених бійців.
У березні 1944 року йшли бої на річці Збруч. Тяжко поранений офіцер. Під кулеметним вогнем противника підійти до нього важко. Два санінструктори, що хотіли винести його, теж поранені. Тоді за порятунок поранених взявся М.П. Грищенко і незабаром витягнув всіх трьох з лап смерті.
В Карпатах санінструкторам працювати особливо тяжко: гори і глибокі урвища, зарослі колючими кущами. Але й тут М.П.Грищенко зберіг життя багатьом воїнам, винісши їх під ворожим вогнем. Всього 176 солдатам і офіцерам врятував життя наш земляк.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 року за мужність, сміливість, проявлені при порятунку поранених на полі бою старшому сержанту М.П.Грищенку присвоєно звання Героя Радянського Союзу. У грудні 1945 року наш земляк вийшов на пенсію по інвалідності. Жив у Малині. Помер 4 червня 1979 року. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки, медалями. М.П.Грищенку встановлено бюст на Алеї Слави у Малині.
22Герой Радянського Союзу Іван Степанович Заклюка народився 6 лютого 1919 року у Ксаверові у сім’ї селянина. У Донецькій області закінчив хіміко-технологічний технікум і працював на Костянтинівському хімічному заводі. З травня 1941 року – в армії. Служив у 4-му батальйоні 60-ої армії Центрального фронту. Пройшов шлях від рядового телефоніста до інструктора політвідділу фронту. Воював на Воронезькому та Центральному фронтах, учасник битви за Курську дугу, визволення Лівобережної України.
Лейтенант Заклюка особливо відзначився у боях за висоту біля с.Неклюївка між містами Глухів і Конотоп у Сумській області. Ця висота панувала над усією місцевістю. З німецького дзоту, що розміщувався на ній, підходи до села прострілювалися кулеметним вогнем. Атакувати дзот великими силами не мало смислу. Ворог би знищив наші війська ще на дальніх підступах до вогневої точки. Слід було піти на хитрість, непомітно підійти до дзоту і знищити його. І.С. Заклюка взяв із собою двох добровольців: сержанта Карпенка і рядового Фільченка. Ризикуючи життям, сміливці під прикриттям темноти підповзли до дзоту. Часового зняли безшумно. Заклюка закидав дзот гранатами, знищивши при цьому 20 гітлерівців. В руках бійців виявилося два ворожих міномети і 700 мін, 4 станкових кулемети з великим запасом патронів та радіостанція.
Почувши вибухи, фашисти в селі підняли тривогу і кинулися на допомогу своїй вогневій точці. Але було вже пізно. Наші бійці встановили обидва міномети і відкрили вогонь до наступаючому противнику. Заклюка був тяжко поранений, але поля бою не залишив. Завдяки сміливості нашого земляка та його бойових побратимів вдалося взяти село з малими втратами і в найкоротший строк.
За цей бойовий подвиг 17 жовтня 1943 року І.С. Заклюці яке було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Також він нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки, Вітчизняної війни 1-го ступеня та багатьма медалями.
У 1946 році закінчив вищі військово-політичні курси, а в 1951 році – Військово-політичну академію. З 1970 року полковник запасу І.С.Заклюка жив у с.Краснокам’янка поблизу Сімферополя. Помер у 1986 році. На будинку, де проживав І.С.Заклюка в останні роки свого життя в 2008 році за рішенням селищної ради встановлено меморіальну дошку.
Література:
1. Герои Советского Союза: краткий биогр. слов. Т.1-2. – Москва, 1987.
2. Золотые звезды Полесья: Очерки о Героях Советского Союза. – К., 1985. – С. 127-128; 463-465.
3. warstory.ru/…/osvobozhdenie-sumskoy-oblasti-29-08-1943-leytenant-iv…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Сайт створений за ініціативою Малинського міського краєзнавчого музею