Один з авторів історії Ізраїлю вказує, що не було в історії сіонізму від Другої світової війни до 70-их років, в який би не брала дієву участь Рахель-Янаіт Бен-Цві, громадський лідер, вчений-ботанік, педагог, політик, боєць, дружина президента, мати – така Рахіль, сіоністка і соціалістка, що спиралася на фундамент єврейської традиції.
А між тим, Рахель-Янаіт Бен-Цві наша землячка. Вона народилася у 1886 році у Малині під іменем Голда Лишанська. Та згодом вона бере собі нове ім’я – Рахель-Янаіт, яке було співзвучне з іменем батька – Мейра-Йони і близьке до імен Олександра Яная і Шломпіон, давніх царів Хасмонейського царства. У своїх пізніших спогадах вона з ностальгією згадує про дитинство, навчання в місцевій хедері. Та це не задовільнило її бажання вчитися. У дванадцять років Рахель-Янаіт добре вивчила російську мову і вступила на навчання до Житомира. Щоб якось прожити, давала приватні уроки івриту.
Згодом вона переїздить до Києва, де стала одним із засновників партії «Поалей Ціон», програма якої засновувалася на ідеях сіонізму та соціал-демократії. Від того часу сіоністська діяльність стала центром життя Рахель-Янаіт. У 1905 році дівчина їде на навчання до Німеччини, де розпочала вивчати ботаніку і зоологію в Єнському університеті. Поряд з цим не залишила політичну і педагогічну діяльність і постійно їздила по містах та містечках Східної та Західної Європи. На сьомий сіоністський конгрес, який відбувся в 1905 році у Базелі, Рахель-Янаіт була направлена як делегат від громади містечка Малин.
Політична діяльність, яку здійснювала ця смілива дівчина, була заборонена в царській Росії, і їй кілька разів довелося переховуватися від властей, а одного разу її навіть арештували і посадили на короткий час до тюрми. В часи своєї діяльності в «Поалей-Ціон» вона зустріла Іцхака Бен-Цві (партійна кличка Авнер), який пізніше став її чоловіком.
У 1908 році Рахель-Янаіт переїздить до Ізраїлю. Тут вона незабаром приєдналася до єрусалимської комуни «Новий Єрусалим», заснованої Бен-Цві навколо художньої школи Бецалель. Її учасниками були митці, письменники, землевласники, робітники, громадські діячі і активісти «Поалей Ціон», які вели між собою гарячі ідеологічні та політичні дискусії.
Рахель зайнялася викладацькою діяльністю в Першій івритській гімназії в Єрусалимі. Та вона не боялася і іншої роботи. Її мати, що приїхала до Рахель з другою дочкою, що в майбутньому стала відомою як скульптор Батья Лишанська, були здивовані, що Рахель не лише проводила уроки, але й прибирала в шкільному приміщенні.
У цей час Рахель проводила і політичну діяльність. Вона брала постійну участь в засіданнях партії та була редактором партійної газети «Га-ахдут» («Єдність») разом з Бен-Цві та Давидом Бен-Гуріоном. Вона була одним з ініціаторів створення каси допомоги робітникам, з якої направлялися кошти для організації їдалень, дитячих ясел, і грошових ссуд для сімей робітників.
Для надання допомоги своїм співвітчизникам Рахель вирішили стати представником єврейської громади в османському меджлісі (парламенті). Однак для цього було необхідно здобути вищу освіту. Тому вона відправляється на навчання до Парижу, де отримала диплом аграрного інженера. Та після початку Першої світової війни повертається до Єрусалиму.
У 1920 р. Рахель відкрила тут невеликий ботанічний сад, у 1928 р. заснувала невелике господарство, де працювали жінки (з 1933 року це господарство стало навчальною фермою для дівчат).
Вона активно продовжує і політичну діяльність. У роки Другої світової війни її зусилля були спрямовані на вступ єврейських жінок-добровольців в жіночі бригади британської армії.
Боротьба за незалежність Ізраїлю забрала в Рахель найдорожче. Весною 1948 року в бою загинув її син Елі разом з шістьма товаришами. Це сталося під час нападу арабів на кібуць Бейт-Кешет, де він жив, всього за п’ять днів до дати, коли було призначене його весілля.
У 1952 році Іцхак Бен-Цві був обраний другим президентом країни Ізраїль. Він став єдиним президентом, який переобирався двічі. Щотижня Рахель проводила в президентській резиденції уроки Танаха для жінок. На свята двічі на рік їх будинок був відкритим для широкої публіки.
Іцхак Бен-Цві помер весною 1963 року після свого переобрання на третій термін. Рахель прожила ще 16 років. Останні роки життя вона присвятила громадській і літературній діяльності, писала спогади, розвивала інститут «Яд Бен-Цві» (у 1985 році діяльність інституту була відмічена Державною премією Ізраїлю), і займалася увіковіченням пам’яті свого сина Елі.
Рахель користувалася повагою серед жителів Ізраїлю. У 1966 році їй було присвоєно звання почесного жителя Єрусалиму. На церемонії з нагоди цієї події мер Єрусалиму сказав, що « в серці Єрусалиму, який відроджується, ваша сім’я служила символом першопроходців, єврейської простоти і скромності, вірності нашому народу. Наш товариш Рахель Бен-Цві майже 60 років є невід’ємною частиною життя Єрусалиму, що відроджується. Ти і твоя сім’я брали участь у всьому, що переживав Єрусалим в ці часи. Сьогодні ти можеш дивитися з глибоким задоволенням на події життя твого покоління і твого власного життя».
Література:
Ямима Ховав Рахель Янаит Бен-Цви // midrasha.net/rakhel-janait-ben-cvi/
Michaeli, Ben-Zion. The First Lady. Tel Aviv, 1992.
Автор:
Тимошенко В.І. – кандидат історичних наук, Почесний член Національної спілки краєзнавців України
Цікава стаття, здається колись друкували в Малинських новинах.