Татаро-монгольська навала на Русь у 1240- х рр. мала серйозні деструктивні наслідки на всі сфери життєдіяльності держави. Торгівля та фінансова сфера не була у цьому зв’язку винятком. Тривалий період в історичній літературі вважалося, що Русь мало не повністю була знищена, активне соціальне життя припинилося і вона випала з європейської історії на кілька століть. Та з таким твердженням можна посперечатися вже тому, що на всіх територіях Русі монголо-татарські завойовники мали далеко не однаковий деструктивний вплив. Разом із тим великі міські центри доволі активно відроджувалися і поступово займали своє попереднє місце в економічному житті континенту. Дійсно, було перекроєно адміністративно-політичну карту, відбулася певна децентралізація системи управління територіями. Але про передачу влади якомусь іншому політичному центру не могло бути мови, навіть тому, що влада Києва і в домонгольський період відігравала швидше символічну, хоча і авторитетну, адміністративно-політичну роль. власне міські центри мали широкі автономні права управління.
Важлива роль у економічному відродженні територій належала саме містам як центрам політичного, господарського та культурного життя. У цьому зв’язку достатньо сказати, що основна маса міських центрів знаходилася саме в західній та південно-західній Русі [Горский, 2004, с. 147]. Найбільша кількість міських поселень мала місце в землях, які географічно у нинішній час знаходяться на території України та Білорусі.
У історичній та економічній літературі не існує універсального і однозначного визначення міста як системи. Та однією із визначальних ознак міста є торгівля. Тобто місто є торговим центром певної території, зокрема, Макс Вебер вважав, що «з точки зору суто економічного визначення, містом можна вважати таке населене місце, мешканці якого у своїй більшості живуть не землеробською працею, а торгівлею і промисловістю» [Вебер, 2001, с. 335]. Такої ж думки притримувався відомий радянський історик Б. Греков, який говорив про те, що «місто є населенним пунктом, в якому зосереджено промислове та торгове населення, тою чи іншою мірою відірване від землеробства» [Греков, 1953, с. 98]. М. Тихомиров уточнював, що «для міст Русі характерним є високий ступінь ремесла та торгівлі» [Тихомиров, 1975, с. 25]. М. Грушевський відзначав, що «лідером міських співтовариств був патрицій, значимість якого базувалася на капіталі, створеному насамперед на торгівлі» [Грушевський, 1992, с. 333]. На завершення розгляду данного аспекту можна послатися на сучасного українського історика А. Чуткого, який констатує, що «міста в Русі-виникали, як і у всій Європі, на основі старих родоплемінних центрів на перехрестях торгових шляхів, на основі феодальних замків, їх засновували князі — тобто місто виступало головним осередком органів влади, концентрації ремісників та торгівлі» [чуткий, 2013, с. 112].
Тут лише зазначимо, що найбільш відомі міста Древлянщини як Іскоростень (Коростень), Малин, Вручий (Овруч), Радомисль (Радомишль) у ранньофеодальний період засновуються як родові обійстя на перетині торгових шляхів, при цьому виконуючи оборонно-захисні функції територій. зокрема, у цьому зв’язку можна згадати, що, на думку Л. Похилевича древній шлях із Києва на Іскоростень (Коростень) та Овруч пролягав через Біличі, перетинав Ірпінь в районі Романівки. Потім він пролягав на Рубежівку, Кисилевичі, Нову Греблю, поблизу Дружні і Закалець до Макалевичів на Тетереві [Похилевич, 1887, с. 47].
Швидше всього, що потім шлях пролягав на Малин, Чоповичі та Ушомир. Іскоростень був, якби одним із головних центрів на цьому шляху. У Малині чи в с. Мигалки шлях роздвоювався і повертав на Радомишль. Як не дивно, але сьогоднішні автошляхи пролягають у таких же напрямах. А залізниця Киїів—Ковель практично накриває давній шлях із Києва у Древлянську землю. Тому, і після монголо-татрської навали ці шляхи зберігали свою торговельну функцію. Не виключено, що пересування по шляхові визначало і відстань між важливими населеними пунктами, оскільки добовий пробіг коня становив 25 верст (близько 30 км). Сучасна топографія також підтверджує цю думку, оскільки середня відстань між населеними пунктами міського типу становить саме 27—32 км.
Якщо звернути увагу на народний епос, зокрема билини, то місто у них зображається мало не як «земля обітована», де править мудрий князь зі своїм двором. У місто прагнуть потрапити кращі люди, тобто найбагатші, і вони себе реалізовуватимуть саме у міському просторі. У місті значно вищий рівень життя, ніж у сільській місцевості, більш комфортніше і захищеніше життя. Для цього в епосах не жалкують метафор та гіпербол. Для сільського мешканця житель міста здається казково багатим і він має доступ практично до всіх благ світу, оскільки там часто здійснюються торги та бувають купці з усіх усюд. все це, на думку окремих вчених-істориків, є свідченням далекої урбанізації, якщо розуміти під нею не лише проникнення в соціум явищ міського життя, але й головним чином сприйняття міста, міського способу життя як високого, часто недосяжного образу чи рівня [Рабинович, 1984, с. 103].
Місто, дійсно, виконує головну роль не лише концентрації влади і капіталу, але і комунікативну в сфері виробництва, обміну і споживання товарів. Монголо-татарська навала пригальмувала зростаючу роль міст, але одночасно дала можливість динамізувати міський розвиток у нових площинах та якостях.
Не зважаючи на певний дефіцит джерел, можна все-таки стверджувати, що навіть у перші роки після монголо-татарської навали ряд міст залишилися торговими центрами і привертали увагу іноземних купців. зокрема, це стосується Києва. Так, у 1246 р. мандрівник Плано де Карпіні у своїх записках зауважив, що «більшість людей в Русі перебито татарами». При цьому він говорить, що до Києва прибули купці із Польщі та Австрії. Наступного року тут він зустрів купців із Генуї, Венеції, ізи, Аккри, називаючи при цьому імена купців. Такий опис свідчить про те, що Київ, можливо, втратив провідну політичну роль, проте зберігав унікальне значення у сфері торгівлі між заходом та Сходом та залишався одним із торгових центрів у Центральній європі [Україна …, 2009, с. 49—50]. Це давало можливість концентрувати значну кількість фінансових ресурсів для відродження міста та його розвитку. Та разом з тим, Київ постійно залишався мішенню для чужоземців, які організовували збройні набіги, аби пограбувати місто і частину матеріальних ресурсів вивезти із собою.
Тому говорити про те, що Київ та деякі інші міста Русі втратили свою унікальність і значимість на континенті, а також свою значимість у економічній, фінансовій, культурній та політичних сферах, і про передачі верховенства влади у Володимирсько-Суздальську землю немає жодних підстав та відповідної логіки. Та й стверджувати про якусь правонаступність немає необхідності, оскільки після монголо-татарської навали на руських землях (зокрема тих, що входять до сучасної України та Білорусі) змінилася система, економічних і фінансових координат та напрямів розвитку торгівлі. Міста займають свої ніші у новому геополітичному просторі [Студінський, Верба, Терещенко, 2010, с. 26—27].
Так, у Галицько-Волинській землі відбудовуються Галич, Володимир та Луцьк, а також засновується Львів та побудований Холм. Трохи згодом виникають нові міста-фортеці у Смотричі, Боготі та Кам’янці. Після фактичного падіння влади Орди в українських землях активно розвивається містобудування. зокрема, наприкінці ХIV — на початку ХV ст. на Поділлі зводяться нові замки Жванець, Рів, Ялтушків, Лютичів, Дашів, Вінниця. На Київщині оборонні замки споруджуються в Житомирі, Білгороді, Вишгороді, Каневі, Чорнобилі, Черкасах [Історія …, 1979, с. 39—40]. Укріплюються і колишні міста в древлянині, зокрема це стосується Овруча, Коростеня і Малина. Подібні процеси проходять і на порубіжні сучасних територій України та Білорусі.
На думку білоруського дослідника Ю.Бахана, головною причиною створення міст у XIV-XV століттях було викликано інтенсивністю економічного розвитку держави та потребою формування внутрішнього ринку [Бохан, 2007, с. 19—20].
Торгівля відігравала велику роль для стимулювання ремісництва у містах, оскільки ремісник в першу чергу працював на ринок і був зацікавлений у реалізації своєї продукції.
Протягом XVI—XVII ст. міський ринок став головним місцем, де селянин і ремісник міг реалізувати свою продукцію та одержати відповідний дохід. Товарообмін пов’язував місто не тільки з селом, містечками, але і з великими містами. Ті, у свою чергу, ставали центрами міжнародної торгівлі і пов’язували між собою країни. Постійні торговельні зв’язки формували мережу транспортних комунікацій [Сас, 1989, с. 125—126].
Поряд з укріпленими стінами міста знаходилася площа, де відбувався торг. У цей історичний період формується система місцевої, регіональної та зовнішньої (міжнародної) торгівлі. До того ж, у XIV—XVII ст. відбувається процес обґрунтування торговців у містах і формування торгових гільдій. Торгівля ставала одним з головних джерел формування фінансової системи міста.
В українських містах у 1570-ті рр. певна кількість жителів займалося безпосередньо торгівлею. зокрема, в Константинові було 20 торговців-перекупників, Острозі — 19, Чуднові — 13, Степані — 10, Овручі — 9, Житомирі — 4. У середині 1560-х рр. у Луцьку нараховувалося 36 міщан, які займаються перекупкою. Там же певна частина ремісників займалася як виробництвом, так і безпосередньою реалізацією своєї продукції. зокрема, з 79 луцьких хлібників у торгах брали участь 19 осіб, майже чверть від їх загального числа. Із 33 м’ясників 15 осіб брали систематичну участь у торгах, що становила 45,4 %, із 33 шевців — 2 особи (6 %), із 29 скорняків — 9 осіб (31 %). Певну групу складали торговці, які володіли лавками (29 осіб). Загальна кількість луцьких міщан, які сплачували збір за право ведення торгівлі в місті, перевищувала 100 осіб. Треба також відзначити, що у XV—XVII ст. відбувається процес диференціації в середовищі торговців на дрібних, середніх та крупних [Скорик, 2011, с. 14—15].
Однією з поширених форм ведення торгівлі були ярмарки. Треба зауважити, що ярмарки не були суто українським явищем. Але, не зважаючи на спільні з європейськими риси, тут вони мали не тільки національну, але і місцеву специфіку. Ярмарок, як система торговельно-економічних відносин, свідчила в першу чергу про те, що сформувався внутрішній ринок. Початок проведення ярмарків пов’язувалось з певними християнськими святами і вони отримували назви: Водохресна, Троїцька, Воздвиженська, Георгіївська та ін. На ярмарках не тільки торгували, а й укладали угоди на виробництво і оптові постачання тих чи інших товарів. Ярмарки проводилися один-два рази на рік і тривали від декількох днів до декількох тижнів [Берковський, 2005, с. 10].
Великий вплив на розвиток торгівлі, зокрема, у волинському воєводстві в середині XV -першій половині XVII ст. мала соціальна та етнічна структура купецтва, основи якої були закладені в попередні періоди. На думку сучасного українського історика В.Р. Берковського, активне залучення Волині у систему міжрегіональної та міждержавної торгівлі вплинуло на появу певних характерних змін у соціальної і національно-етнічній структурі торговців. Головним чином це проявилося в зростанні ступеня їх диференціації та спеціалізації. Характерною особливістю даного історичного періоду є домінуюча роль магнатів та шляхти в торговельних операціях міжрегіонального і міждержавного рівня. Товарне виробництво магнатських латифундій Заславських, Корецьких,Острозьких, Чорторийских та інших потужних волинських родів було зорієнтовано на вивезення продукції в Гданськ (тобто безпосередній вихід на міжнародний ринок). На рівні краю (регіону) ключові позиції за собою продовжувало зберігати професійне купецтво.
В купецькому середовищі зберігається поділ не стільки за етнічними, скільки за релігійним визначенням. Зокрема, сформувалися основні купецькі та фінансові групи — християнська, іудейська (єврейська). Останні утримували першість у відкупах, місцевих зборах і податках, лихварстві і рант’єрстві. Водночас внутрішня і міжрегіональна торгівля були сферою діяльності купців-християн. Тут варто зазначити, що в українських землях, які входили до складу великого Князівства Литовського і Речі Посполитої не спостерігається чіткого і різкого розділу в середовищі купців на католиків і православних [Юргенсон, 2011, с. 182—183].
Важлива роль у розвитку міської торгівлі грали монетна та фінансова системи, а також пов’язані з ними способи рахунку. Так, у Києві в другій половині XIII—XVI ст. в обороті активно використовувалися гривні і їх частини. До того ж, широко застосовувалася практика мита — у розмірі 1/10 від фактичної кількості товару.
Мито бралося як за ввезення, так і вивезення товару. Транзитне мито також мало місце, але воно не було значною часткою у загальних обсягах митних зборів, оскільки Київ у той час грав роль «міста-складу» в системі міжнародної торгівлі. Що ж стосується фінансової системи Києва, то вона була схильна до трансформацій, зумовлених загальними історичними процесами. Та головна роль у формуванні і функціонуванні цієї системи належала торгівлі. На українських землях, що перебували під владою великого Князівства Литовського, в обігу було кілька видів грошових одиниць. Основний з них виступав литовський гріш, який протягом XV—XVI ст. дорівнював 10 пенязам. Найбільш великою лічильною одиницею литовських грошей була копа, становила 60 грошів. Багато торговельних і кредитних операцій виконувалося з використанням монети Польського королівства — польського гроша. Найбільш уживаною грошово-лічильною одиницею польських грошів був злотий (дорівнював 30 грошам). На грошовому ринку України також звертався «широкий» (празький) грош, що дорівнював 12 литовським пенязам [Сас, 1989, с. 126—127].
Своєрідність і самобутність торгівлі міст України у період XV—XVII ст. полягали в тому, що вона проводилася в умовах наявності міського самоврядування. І головна роль тут належала Магдебурзькому праву, яке, власне, було системою прав і обов’язків міських жителів, де центральним елементом було право здійснення власної політики адміністративного управління містом, що доповнювалося економічними перевагами. в історичній перспективі Магдебурзьке право сприяло формуванню у міських жителів розуміння свого особливого правового і економічного становища.
Таким чином, формування і розвиток торговельної та фінансової сфер міста в українських
землях у період XIII—XVII ст. визначається наступними моментами:
- ще в домонгольський період на землях сучасної України була розвинена мережа міст,
які виконували не тільки політичні, але, головним чином, торговельні та економічні
функції, де концентрувалися значні фінансові ресурси; - не зважаючи на те, що міська мережа міст Русі була практично зруйнована в результаті монголо-татарської навали, роль міст не втратила свого значення в економічному
житті територій і населення; - міста впливали на розвиток системи зовнішньої (міжнародної), регіональної та місцевої
торгівлі, а також на формування станової складової у середовищі торговців; - особлива роль у розвитку торговельної та фінансової сфер належала системі широких
автономних прав управління містом — Магдебурзькому праву.
Література
Берковський В.Г. Розвиток торгівлі волинського воєводства середини XVI — першої половини
XVII ст.: Автореф. дис. … канд. іст. наук. — Одеса, 2005.
Бохан Ю. Спецыфіка складання гарадской сеткi вялiкаго княства Лiтоỷскаго у XV—XVI стст. // Україна і велике Князівство Литовське в XIV—XVIII ст.: політичні, економічні, міжнаціональні та соціокультурні відносини у загальноєвропейському вимірі. – Кам’янець-Подільський, 2007.
Вебер М. История хозяйства. Город. — М., 2001
Горский А.А. Русь. От славянского расселения до Московского царства. — М., 2004.
Греков Б.в. Киевская Русь. — М., 1953.
Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1992. —т. 3.
Історія Української РСР. — К., 1979. — Т. 1, кн. 2.
Похилевич Л. Уезды Киевский и Радомысльский. — К., 1887.
Рабинович М.Г. Древнерусский город в былинах // Древнерусский город. — К., 1984.
Сас П.М. Феодальные города Украины в конце XV — 60-х годах XVI в. — К., 1989.
Скорик А. Український ярмарок: соціально-економічне явище і субкультурний феномен. — Полтава, 2011.
Студінський в.А., Верба Д.в., Терещенко О.В. Фінанси Києва: історія та сьогодення. — К., 2010.
Тихомиров М.Н. Древняя Русь. — М., 1975.
Україна: хронологія розвитку. — К., 2009. — Т. 3.
Чуткий А. На перехресті торгових шляхів. — К., 2013. — ??? с.
Юргенсон в.А. Монеты Ягайла и Витовта // Вялiкае княства Лiтоỷскае у XІV—XV стст.: суперніцтва,
супрацоỷніцтва, урокі. — Мінск, 2011.
Студінський В.А.
Доповідь на міжнародній археологічній конференції «Ранньофеодальне місто Південної Русі в системі міжцивілізаційних контактів», яка відбулася в м.Коростені 6-8 жовтня 2016 р.