Пошуково-меморіальною роботою з питань Другої світової війни займаюся вже багато років, і вона завжди вважалася актуальною.
Однак, на сьогодні, коли йде війна на сході України, така робота сприймається в нашому суспільстві вже неоднозначно. Частина громадян вважає, що і надалі варто продовжувати зазначену справу, а інша частина (в тому числі, і немало чиновників різного рівня) вважають, що «не на часі зараз займатися цією роботою».
У певній мірі зрозуміла позиція останніх – адже старі рани тільки ниють, а нові нестерпно болять. Разом з тим твердо переконаний, що водночас з концентрацією зусиль держави, всіх політичних сил, всіх людей доброї волі на завершення сучасної війни, наряду з формуванням поваги до її героїв, до їх подвигів необхідно ще активніше (принаймні громадським організаціям за певної підтримки держави і перш за все органів місцевого самоврядування) проводити пошуково-меморіальну роботу з питань Другої світової війни.
На мій погляд для цього є дві головні причини. По-перше, з кожним днем стає все менше і менше свідків тієї війни, які можуть поділитися своїми спогадами, перш за все, з молодими представниками свого роду, що особливо важливо для збереження пам’яті про війну, починаючи з окремої сім’ї. Вони можуть також надати допомогу у проведенні пошуково-меморіальної роботи, зокрема, у створенні книг пам’яті, пошуку місць поховання загиблих воїнів та інших жертв війни. По-друге, відходить з життя покоління співвітчизників воєнних років, які хотіли б і частина з них могла б іще дізнатися про долю своїх близьких – загиблих або зниклих безвісти в роки минулої війни завдяки спільним зусиллям пошуковців, всіх небайдужих людей.
Саме тому Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну» і Всеукраїнська асоціація ветеранів війни та служби цивільного захисту спільно із загальноосвітніми навчальними закладами України проводять безстрокову Всеукраїнську пошукову роботу за напрямом «Мій прадід – учасник Другої світової війни». Підготовка таких робіт має не тільки пізнавальне значення, але й важливе значення у патріотичному вихованні учнівської молоді, адже приклади прадідів ближчі дітям ніж якихось інших, нехай навіть і дуже заслужених героїв, про які їм розповідають в школі, а відтак і сприймаються ними з особливою гордістю та повагою. Роботи вже надіслали учні з 17 областей. Кращі з них розміщені на веб-сайті ВГО «Закінчимо війну». Автори нагороджені подяками. Всеукраїнська асоціація ветеранів війни та служби цивільного захисту, крім того, оголосила проведення згаданої пошукової роботи серед працівників ДСНС України та членів їх сімей.
З жовтня 2013 року Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну» спільно із Всеукраїнською асоціацією ветеранів війни та служби цивільного захисту, газетою «Сільські вісті» проводять безстрокову Всеукраїнську акцію «Невідома могила жертв війни» з метою увічнення пам’яті невідомих воїнів та інших жертв Другої світової війни.
Завдяки інформації, у значній мірі покоління співвітчизників років Другої світової війни, до організаційного комітету надійшла інформація про 62 невідомі могили та місця поховання жертв війни, в тому числі 10 братських могил та 5 місць масового поховання.
Завдяки старожилам с. Пристанційного Житомирської області, і перш за все Г.М. Шоботенку, мені вдалося у 2015 році створити «Книгу Пам’яті» односельчан, які загинули на фронтах Другої світової війни. Дякуючи Г.М. Шоботенку, встановлено контакти з їхніми багатьма родичами, які надали для «Книги Пам’яті» фото, інформацію про життєвий шлях загиблих родичів. При цьому було виявлено ще 15 імен загиблих односельчан, які не проходили за обліком Чоповицької селищної ради. Гадаю, що років через п’ять подібну роботу провести буде набагато складніше, якщо взагалі можливим буде повноцінне проведення її з урахуванням того, що вже в 2015 році мені не вдалося отримати всю необхідну інформацію, а в цьому році не зміг уточнити деякі питання пошукової роботи у Г.М. Шоботенка, оскільки у квітні він помер Не можу не аргументувати необхідність активізації пошуково-меморіальної роботи по Другій світовій війні і наступними прикладами.
В кінці 2013 року мені вдалося знайти місце поховання односельчанина старшини М.І. Філоненка та встановити, що він був нагороджений медаллю «За відвагу» та орденом Слави третього ступеня, про що повідомив його доньку та сестру. Зрозуміло, що вони були дуже зворушені звісткою, а донька, крім того, як інвалід дитинства щомісяця отримувала доплату до пенсії за нагороди батька, доки не відійшла в інший світ в грудні 2015 року. Думаю, що у противників зазначеної роботи, принаймні значної їх частини, змінилися б погляди на доцільність її проведення якщо б вони побачили очі, сповнені сльозами, жительки Казахстану С.М. Жундибаєвої на Лук’янівському кладовищі м. Києва на могилі батька рядового М. Колмуканова, про місце поховання якого вона не знала більше 70 років і довідалася тільки в червні 2015 року завдяки пошуковцям. До речі, з відеосюжетом про цю подію можна ознайомитися в мережі Інтернет за посиланням http://inter.ua/uk/video/episode/faces_utro/2015/07/22/vstrecha.
У листопаді 2015 року за інформацією пошуковців із Литви, які знайшли останки лейтенанта Д.М. Хукала, вдалося розшукати його доньку Н.Д. Тогобицьку, яка проживає в Зачепилівському районі Харківської області.
Всього за зверненнями громадян України, а також іноземних громадян, пошукових організацій за останні три роки мені вдалося встановити місце поховання та (або) місце проживання родичів близько 30 загиблих воїнів за результатами дослідження посмертних медальйонів, іншої інформації. Можливо не так багато як хотілося б, але кожний випадок – це доля конкретної людини.
Не можу оминути стороною і дещо інший конкретний, і досить переконливий факт із пошукової роботи, який свідчить, що дійсно не на часі», але в розумінні – вже пізно прийшлося займатися увічненням пам’яті загиблого воїна.
У 2015 році до мене звернувся житель смт Віньківці Хмельницької області А.М. Наскальний з проханням організувати перепоховання його батька, М.Г. Наскального, загиблого в 1941 році під м. Гайсином Вінницької області. Місце тимчасового поховання було відоме, оскільки були відомі місцеві жителі, які поховали його в роки війни. Не буду вдаватися в причини того, чому перепоховання не було здійснено раніше і хто в тому винуватий, скажу лише, що нам також не вдалося цього зробити, оскільки, як виявилося, обидва свідки померли декілька років тому. Нам залишилося лише спільно з Гайсинською райдержадміністрацією вирішити питання щодо увічнення пам’яті воїна та занесення його прізвища з цією метою на меморіальну плиту на братській могилі у м. Гайсині, що і було зроблено, але, на жаль, воїн залишився спочивати, тепер вже навік, десь у полі.
Подібна ситуація складається у с. Добрянка Кіровоградської області, де в роки Другої світової війни загинули сотні військовополонених. Місцева вчителька Наливайська В.Ф., яка була свідком тих подій, впродовж багатьох років добивалася встановлення пам’ятного знака на місці розстрілу воїнів, однак це не вдалося їй зробити: після війни їх вважали зрадниками, а пізніше у когось із місцевої влади не було бажання дослухатися до прохання сердешної. Так вона і померла, не добившись своєї благородної мети. Нам стало відомо, що в селі є ще один свідок тієї трагедії, і ми плануємо за його інформацією влітку зайнятися пошуками місця захоронення військовополонених тому, що у далекій перспективі пошуки знову можуть бути “не на часі”…
Для повноти мого особистого, суб’єктивного, висвітлення деяких проблем сучасної пошукової роботи (в повному обсязі не берусь цього робити і не маю таких повноважень) хочу додати, що мої колеги–пошуковці, займаючись питаннями пошуково-меморіальної роботи часів Другої світової війни, не стоять осторонь і сучасної війни в Україні. Багато з них вже брали участь в антитерористичній операції, причому добровільно. Це, зокрема, члени ВГО «Закінчимо війну» А.В. Дроздов із Києва, А.В. Савчук із Житомира та багато інших. А.В. Дроздов (до речі, учасник бойових дій в Афганістані) нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня за участь в АТО.
Частина пошуковців працювала волонтерами, зокрема члени Житомирської обласної громадської організації «Історико-патріотичне об’єднання «Пошук» на чолі О.В. Ловинюком. Член зазначеної громадської організації Я.Я. Грищук із Овруча 28 разів побував у зоні АТО з волонтерською місією, за що нагороджений орденом «За мужність» 3 ступеня. Крім того, він організував встановлення 12 меморіальних дощок героям, які загинули у зоні АТО, на школах, де вони навчалися. Разом з цим, у 2015 році він взяв участь в організації перепоховання 17 воїнів, які загинули в роки Другої світової війни.
Член ВГО «Закінчимо війну» В.В. Потапенко разом зі своїми колегами переобладнав близько 20 автомобілів під автомобілі розвідки, прикриття, штурмові та санітарні автомобілі. Керівник Глухівського пошукового загону «Обеліск» Сумської області Ю.О. Коваленко разом зі своїми товаришами в складі мобільної групи «Чорний Тюльпан» займається вивозом «Грузу 200» із зони АТО.
Подібних прикладів можна привести ще багато і всі вони свідчать про те, що пошуковці роблять свій вклад і у благородну справу збереження пам’яті про Другу світову війну та її героїв, і у перемогу в сучасній війні, незважаючи на труднощі. Серед труднощів пошуково-меморіальної роботи є перш за все небажання деяких чиновників (інколи прикрите, інколи відверте) сприяти пошуковцям у їх роботі, посилаючись на війну в країні, фінансову і економічну кризи, нестабільну політичну ситуацію (особливо якщо у когось з них немає бажання працювати). Звичайно, всі згадані чинники додали труднощів у роботі пошуковців, але вони продовжують проводити пошуково-меморіальну роботу з питань Другої світової війни. Водночас ця робота потребує розвитку та підтримки. Дуже хотілося б, щоб нею активніше почали займатися учні, студенти, молодь, адже вона не тільки потрібна для суспільства, але й дуже цікава, пізнавальна, щоправда, потребує великої наполегливості та витримки і не терпить формалізму. Пошуковою роботою можуть займатися і небайдужі люди старшого покоління, для яких вона здатна стати змістовною формою проведення дозвілля, але тут обов’язково треба вміти працювати в мережі Інтернет або скористатися допомогою дітей, внуків.
Як приклад для ветеранів можу привести пошукову роботу жителя м. Києва Ю.М. Коробова. Не зважаючи на поважний вік і особливо інвалідність, він активно займається зазначеною роботою і вже виявив більше 20 невідомих раніше імен воїнів, які загинули в боях у Фастівському районі.
Розпочати пошуково-меморіальну роботу варто з пошуку інформації про своїх родичів, родичів знайомих на веб-сайтах ОБД «Меморіал» та «Подвиг народу». З деякими рекомендаціями щодо проведення зазначеної роботи можна ознайомитися на веб-сайті ВГО «Закінчимо війну» за посиланням http://stop-war.org.ua/rekom.php
Основоположним принципом пошуково-меморіальної роботи, на мій погляд, має бути принцип «Зберігати пам’ять – виховувати патріотів».
Член Всеукраїнської громадської організації
«Закінчимо війну»
Б. Дученко, м.Київ