Замок Немиричів у Городищі

150521_klyamry_gerb_nemyrychaНемиричі – один з найпотужніших землевласницьких родів Київщини XVI-XVII ст., який мав свої земельні володіння і на Малинщині.
Перша згадка про рід Немиричів (Немир) датується 1509 роком, де мова йде про Івана Немиру-Старшого. Він служив Київському воєводі Івану Глинському (1505-1507 рр.). Глинський, як відомо, 1508 р. збройно виступив проти Жигимонта, спираючись на православних феодалів Білорусі й України-Русі, незадоволених прокатолицькою політикою литовського великокнязівського двору, а після поразки разом з найближчими прибічниками і братами емігрував до Росії. Зрадивши князів Глинських під час повстання і набувши протекції князя Костянтина Острозького, Немира та його син Івашко Немирич-Молодший зміцнили свою позицію.
У 30-их роках XVI ст. королівський придворний і чорнобильський орендар Івашко Немирич-Молодший вже мав значні землеволодіння в Олевській та Заушській волостях Київського воєводства, які складатися передусім завдяки господарським наданням та землям, отриманим у посаг за жінками.
В цей час він набуває свої землеволодіння і на Малинщині. 7 грудня 1531 року зем’яни Потаповичі продала Івашку Немиричу своє дідичне с.Ворохобовичі біля Білого Берега (Білих Берегів) за 120 кіп грошей литовських (назви грошової одиниці в країнах Середньої Європи, зокрема в Польщі, Великому Князівстві Литовському, Україні у XIV-XVIII cт.).
Також Немирич отримав у свою власність с. Пинязевичі (Пинезевичі), за яке пізніше його нащадок Єсип Немирич у 1591 року платив податок. На початку XVII ст. цей маєток був у співвласності княжни Ядвіги Чороторийської (Ружинської), Вацлава Зміївського, Яна Керночинського та ін.). Пізніше Пинязевичі знову фіксуються як власність Немиричів.
У 1630 році Стефан Немирич розширив володіння його родини на Малинщині, придбавши села Рихта та Тростяниця Шершнівської волості.
У 1518 році до Івашка Немирича від його дружини з роду Обернейовича у вигляді посагу мало відійти село Городище поблизу Малина. Однак батько нареченої Юхно Обернейович відписав Городище Київському Пустинно-Микільському монастиреві. Івашко Немирич звернувся до ченців з проханням продати йому Городище, на яке у нього були великі плани. Після тривалих переговорів Івашко дійшов згоду з ченцями, обмінявши Городище на Ворохобовичі.
Немирич вирішив перетворити Городище на місто з замком з метою захисту від набігів татар. Забезпечені турецькою протекцією, татари самі чи спільно із турками протягом двох століть нападали на українські землі, спустошуючи оселі, грабуючи населення та забираючи в ясир велике число української людності, яку продавали в Криму й Туреччині.
Ідея будівництва замку для захисту від нападників знайшла підтримку з боку великого князя Литовського Жигимонта Августа. 9 лютого 1539 р. він підписав консенс (дозвіл), в якому Іванку Немиричу дозволялося в Городищах «на власной своей земли для небезпечности от людей неприятельских татар замок збудувати», а також «место людьми вольними садити и торг корчмы мати».
У 1541 році Немирич отримав ще одне підтвердження на спорудження замка, яке було розширене правом осадження міста і проведення торгів та ярмарку. Лист доповнювався рішенням брати мито із солі та інших товарів за півгроша з воза.
Однак чи зуміли Немиричі втілити в життя плани будівництва замку в Городищах? На жаль, наявні письмові джерела не дають на це переконливої відповіді. Натомість археолог Б.Звіздецький, який найбільш глибоко досліджував історію древлянського городища в Городищі, під час розкопок знайшов численні підтвердження того, що укріплення древлян перебудовувалося під новий замок у XVI ст. Саме це підтверджує, що Немиричі зуміли втілити свої ідеї перетворення Городищ на укріплене містечко. І що власне актуально і сьогодні, цей панський рід русинів (себто українців) дбав не лише про власне збагачення, а також про порятунок наших предків від турецько-татарських нападів.

Література:
1. Інститут рукопису НБУ ім. Вернадського. – ф.2, спр.1369, арк. 3 зв.-4.
2. Метрыка Вяликага Князства Лытоускага. – Кн.28 (1522-1552). – Менск, 2000. – с. 104-105.
3. Bobinski W. Wojewodstwo kijowskie w czasach Zygmynta Wazy – Warszawa, 2000. – S. 589.
В. Тимошенко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Сайт створений за ініціативою Малинського міського краєзнавчого музею